Евр 13:3: «Помните узников, как бы и вы с ними были в узах, и страждущих, как и сами находитесь в теле…»
Желаю вам Иисуса полюбить!- сказал наш брат ГБэшным на допросе…
Да как же ты посмел здесь нам дерзить?- услышал зло в хрипящем отголосе…
Не дерзок я! Желаю вам спастись! Желаю вам и вашим генералам…
Ну мразь… Пойдёшь спасать Сибирь! В вагончике… По рельсам да по шпалам...
************************************
Наш брат пошёл… Не робок он душой!
Он верным за колючкой оказался!
И многим открывая мир Иной-
Он пыткам и побоям подвергался…
Свои страданья ни за что считал…
Указывая всем на Крест Христовый
Писание он мудро открывал-
Что Во Христе дан Путь живый и новый…
Прошли года… Здоровье уж не то…
Тайга, мороз…. Не раз его пытали…
Но многие сердца уже давно
Для Господа, в любви Его пылали…
********************************
На горбике могилка… ФИО нет…
Таких полно среди большой Сибири…
Цветы живые- на вопрос ответ…
Среди тайги… Среди болотной шири…
Я имени его Вам не скажу…
Но знаю точно- имя есть у Агнца!
С благодарением на холмик тот гляжу…
На Путь прямой, Господнего страдальца…
Андрей Краснокутский,
Ротмистровка, Украина
Так будь же зеркалом у Бога
И освящаясь - отражай.
Иначе истины не трогай
Не разрушай, не искажай...
***********************
Лист бумаги на столе
Ручка полная чернил -
Это всё, что нужно мне
Да Господь чтоб посетил... e-mail автора:kravas@email.ua
Прочитано 7964 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
