Господи, Ти позапалював зорі в далеких сузір'ях.
Велич Твою випромінюють в космос гарячі квазари.
Небом Чумацького Шляху пливуть Магеланові хмари.
Нам уночі мерехтять голубими вогнями Стожари.
Сонце розписує золотом ранки земні й надвечір'я.
Сила Твоя незмірима! Летять міріади галактик
В просторі зрідка розсипані (Слова Твого лаконічність?).
Ти їм дороги накреслив і швидкість задав і циклічність.
Є їм кінець, а чи якось світи ті вливаються в вічність,
В світло Твоє неприступне? і все це - лиш дійсності клаптик.
Господи, хто може розум Твій, суть Твою вічну збагнути?
Всипане зорями небо в премудрість високу щілинка.
Перед Тобою народи, мов крапля з відра, мов росинка.
З давніх давен натякаєш, що наша Земля - порошинка,
Місце, в яке захотів Ти життя таємницю вдихнути.
Милість Твоя величезна: у вік скептицизму й безвір'я
На небосхилі потрошки знімаєш печатки з творіння...
Кличеш знаннями й зірками із темряви гріхопадіння,
Стежку яскраво освітлюєш срібним нічним мерехтінням -
Людство сердечно запрошуєш до маєстату* довір'я.
Та захмелілі від успіхів в вивченні явищ природи,
В звивинах мозку не змігші Предвічного Бога вмістити,
Наполягають на власних теоріях створення світу,
Ловлячи Славу Твою в дзеркала телескопів з орбіти,
Людському розуму гордо і вперто виспівують оди.
Господи, їм би й за себе подяку Творцеві віддати -
Сяйво небес життєдайним струмком потекло б у нейрони.
Серцем почули б підступного часу лихі передзвони
І Вавілонської Башти зухвало не зводили б клони,
Не намагалися б виклик Повіки Живому кидати.
Продане вічному пошуку в рабство земне покоління...
Образ надкушених яблук - це символ прогресу й свободи?!
Бунт проти Бога веде до глобального краху народи!
Згорнеться небо сувоєм***, розсіються, висохнуть води.
Раптом закінчиться ера Господнього довготерпіння.
Господи, вченим і неукам, мудрим і людям звичайним
Дай зрозуміти фатальність ціни у бунтарства й невір'я.
Бог Вседержитель - не міф, не навіяне страхом повір'я!
Славу й могуття Твоє проповідують вголос сузір'я!**
Привідкривають туманності в надрах заховані тайни!
В небо вдивляюсь захоплено. Солодко серцю і щемно...
Держить Мала Ведмедиця в руці ясну Зірку Полярну,
Сяє Венера яскраво над обрієм в нічку безхмарну.
Господи, тільки краса ця була б для нас свідком не марним!
Нам би життям не пробігти безбожно, суєтно, даремно...
==========
* - повнота видатних, надзвичайних рис, особливостей когось, чогось великого, могутнього, які викликають подив, повагу. (http://lcorp.ulif.org.ua/dictua)
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Знаменье - Роман Бердов Сия история основана на реальных событиях (взрыв доменной печи № 4, ОАО “СеверСталь”, а тогда ещё “ЧрМК”город Череповец, Вологодской волости). Но по счастливому стечению обстоятельств (вот уж действительно есть БОГ на свете), народу пострадало очень не много. А дело была так. В то время (где-то начало семидесятых (пардон, меня тогда ещё и в проекте не было)), в бригаде горновых (рабочие литейного двора, которые производят разливку готового чугуна из доменной печи в ковши (такие гигантские огнеупорные чаши на железнодорожных платформах)), существовала традиция, каждый день кто-то один назначался дежурным по чаю (заваривалось десятилитровое ведро на всю бригаду). В тот злосчастный день, а точнее, ночь, так как дело происходило в ночную смену, дежурным по чаю был назначен один законченный алкоголик, которого трезвым, наверное, ни кто и не видел ни когда. Так вот, закончив все приготовления на рудном дворе перед разливкой чугуна (чистка и углубление каналов для стока расплавленного чугуна, температура кипения которого примерно 1700 градусов по Цельсию (точнее не помню)), бригада вернулась в бытовку и обнаружила, что чая нет, да и сам дежурный по чаю куда-то исчез. Где этот проклятый м…м…м…мудрец? Почти хором гневно завопила вся бригада и все не сговариваясь пошли разыскивать дежурного по чаю. В бытовке остались лишь двое… Один решил вздремнуть после бурных выходных на даче, а у другого просто не было настроения кого-то искать. Да ещё крановщица в тот момент работала на кране, убирая с рудного двора лишний скраб. В этот момент произошёл взрыв…. Бытовку смыло чугуном первой, так как она располагалась довольно близко к доменной печи, а крановщица ещё долго металась по кабинке крана, как живой факел, но спасти её было уже невозможно… А что касается всех остальных, так они ещё долго благодарили того алкоголика, который своим разгильдяйством, получается, спас им жизнь… (примечание, одна плавка доменной печи составляет примерно 1780 тонн чугуна ). Случай с явлением Мадонны так же реален.
