Отобразились облака в лазурной глади моря
И наступила тишина на всей земле.
Уж зябкой дрожью лес шумит, природе вторя
И птицы шлют последний крик Земле.
Закончились труды, заботы лета;
Все приготовились для встречи зимы.
Трель соловья давно уж спета.
К морозу, к вьюге готовимся и мы.
Погибла красота цветов, листвы и краски.
Расстались со своим убранством все леса;
И кажется, что больше, без украски
Не оживёт всё это никогда.
Под первым снегом спят дубы и ели,
Хрустальным звоном раздаётся воздух весь.
Всё, что весной звучало от капели,
Застыло намертво теперь...
Вот как в природе времена сменились.
Вот так и души наши обретут
Спасенье иль погибель после смерти;
Года, минуты как мгновенье быстро пробегут.
А всё зависит лишь от нашего желанья,
Что мы на жизненном пути нашли:
Святую истину и радости познанья
Или в погибель за толпой пошли.
Кто был Путеводителем в дороге?
Кому доверил ты судьбу свою?
Подумай друг, зима уж на пороге,
Жизнь грешную преобрази твою!
Валентина Велькер,
Deutschland
Мне 62 год,замужем.Живу в Германии.С 1990 года верующая в Господа Иисуса Христа.
Имею 2 взрослых детей и 4 внучки.Стихи пишу давно. Люблю Иисуса,мою семью,природу,людей. Хочу чтобы все спаслись и вечно жили.
Прочитано 11265 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
